Сценарій виховної години до Дня воїна-інтернаціоналіста "Зустріч через роки… Гірськими стежками чужої непотрібної війни…"

Сценарій виховної години до Дня воїна-інтернаціоналіста

Зустріч через роки…

Гірськими стежками чужої непотрібної війни…

                                                                                          Година спілкування у 10 класі

Класний керівник  Руденко Т.Г

Мета виховного заходу:

розширити знання учнів про історичні події афганської війни, про односельчан, що служили в Афганістані;

виховувати повагу і шану до воїнів-інтернаціоналістів, до трагічної сторінки нашої історії;

віддати данину пам’яті полеглим воїнам-афганцям.

 Обладнання: відеофільм, презентація, музичне оформлення

Епіграф : Війна — це коли за інтереси інших гинуть зовсім невинні люди.

ВінстонЧерчиль

Двадцять сім років... Багато чи мало?

Кожна сім’я веде власний свій лік

З тої пори, коли перші "двохсоті"

З "Півдня" летіли... Несучи крик

Рідної мами, що сина чекала

З війська, додому, в сім’ю до батьків.

Але чому ж тіїчорнії хмари небо закрили?

Хто так хотів? Хто так бездумно віддав той наказ,

Котрий і зараз болем щемить...

Ми не повинні забути цю мить…

15 лютого 1989 року — це день, коли останній радянський солдат покинув афганську землю. Полегшено зітхнули матері – перестали йти похоронки з Кандагару, Кабулу, Джелалабаду... І хоч назавжди було закрито сторінку героїчного й драматичного літопису, та й через 20, 30 і 50 років нагадуватимуть про ту трагедію обеліски, пам'ятники на могилах юнаків, які загинули в Афганістані. Рано посивіли матері, втратили спокій батьки, у частини з них серця не витримали розлуки з синами.

Після Другої світової війни вихідці з Українибрали участь у війнах і військових конфліктах у 26 країнах світу, де гідно й мужньо виконували інтернаціональний обов’язок. Найбільш тривалою, майже 10 років, і тяжкою стала військово-політична спецоперація в Афганістані: 160 тисяч українців пройшли вогненними дорогами цієї країни.

 Про цю війну написані романи, повісті, опубліковано безліч спогадів, знято десятки фільмів, згадки про ці події до цього часу викликають суперечливі думки, хоча минуло вже 27 років, як були виведені війська із Афганістану.

Щоб краще зрозуміти те, що відбувалося в Ісламській Республіці Афганістан, треба звернутися до історії.

Виступ істориків

Територія залишалася бажаною для багатьох завойовників: Тамерлан, Чингіз Хан, Олександр Македонський, Гітлер. Жодна з держав не змогла довго контролювати цією територією, не була спроможна підкорити незалежних, волелюбих горців, (80% території Афганістану займають гори).

Афганістан — багатонаціональна держава. Крім афганців-пуштунів (6600 тис. чол.), найчисленнішої народності, що населяє переважно південну частину країни, в північній і центральних частинах Афганістану живуть (в тис. чол.): таджики — понад 2700, хазарейці — 1400, узбеки — 1400, туркмени — 400, кафіри (нуристанці) — 100, фірюзкухи — 90, джемшиди — 80, теймені, теймурі, араби, киргизи, каракалпаки, перси, індійці, євреї та ін. народи. В пустелях Регістан і Дашті-Маркох кочують белуджі (150 тис. чол.). Народності Афганістану за релігією — здебільшого мусульмани-суніти

Війна в Афганістані —збройний конфлікт-агресія Радянського Союзу, під приводом боротьби з моджахедами проти суверенного Афганістану. У ньому  брали участь урядові війська Афганістану і Радянського Союзу проти моджахедів-повстанців.

Війна розпочалась у грудні 1979 року нападом спецпідрозділів КДБ СРСР на президентський палац у Кабулі і вбивством президента країни Хафізулли Аміна і його оточення, та введенням у країну «обмеженого контингенту» Радянської Армії. Війна за офіційними радянськими даними тривала до виводу основної маси радянських військ 15 лютого 1989 року.

Виступ учнів-статистів

Наслідки війни в Афганістані для українців

Через афганську війну (1979-1989 рр.) пройшло понад 160 тисяч осіб, призваних до лав Радянської Армії з України.

Не повернулося з війни 3360.

Із них: загинуло 3280, пропало безвісті 80.

Залишились без синів 2729 матерів, 1982 батька. Стали вдовами 505 молодих жінок, сиротами – 711 дітей.

Поранено на афганській війні понад 8 тисяч вихідців з України. Стали інвалідами 3560 осіб.

Через цю безглузду війну пройшли майже 700 тисяч чоловік. І серед них 30% були українці. Звання Героя Радянського Союзу було присвоєно 72 військовослужбовцям, з них –12 українцям.

У ці дні ми вшановуємо тих, хто з честю виконав військовий обов'язок. Ми повинні розуміти трагізм участі в афганській війні тоді ще радянських людей.

А починалося усе так… 27 грудня 1979 року були введені десантні частини в Баграм, Кабул та інші великі міста, а згодом вони втяглися у бойові дії по всій території. Присутність чужоземних військ викликали стихійний опір народу. Найзапекліші бойові операції були здійсненні  у 1984 – 1985 роки. Для  наших солдат, їхніх рідних тривожні місяці, дні й години очікування. Де б не служив солдат,  у будь-який  момент він міг потрапити до Афганістану. Тому й не було спокою в українських родинахпротягом десяти років війни в Афганістані, яка тривала удвічі довше, ніж Друга світова війна

Палюче сонце Афганістану, спекотний вітер – афганець, пилові бурі, гарячий пісок… Ці слова стали синонімами людського горя, справжнього пекла.  Афганістан… Відсутність свіжого повітря й питної води, відчуття постійної спраги.  Уцих незвичних умовах народжувалися проникливі вірші, які згодом ставали піснями…

Преглядвідеокліпу

Правда про афганську війну… Різна вона, і спогади різні.Сьогодні гостями нашої зустрічі є  Дума Анатолій Васильович та Приймак Олександр Леонідович .

Про наших гостей нам дещо вже відомо. Послухаймо дослідників-краєзнавців

1 учень.Анатолій Іванович Дума народився у 1967 році. По закінченню школи у 1984р. вступив до Сімферопольського автотранспортного технікуму. 1986 року був призваний до лав Радянської Армії. Проходив службу в окремому трубопровідному батальйоні в районі міста Пуліхурі (водій, стрілок БТР). Найбільшим дефіцитом була чиста питна вода. Для потреб воду привозили в цистернах, але вже хлоровану.1988 року повернувся в рідне село, пізніше продовжив навчання у технікумі міста Сімферополя.

Слово надається Анатолію Івановичу Думі

2  учень. Приймак Олександр Леонідович народився  у 1965 році в с.Чулаківці, де й закінчив середню школу, потім - курси тракториста, працював механіком в колгоспі ім.Леніна. 1983 року був призваний до лав Радянської Армії. Проходив службу в Афганістані радистом. Через два роки повернувся в рідне село. Під час зустрічей неодноразово наголошував про різкоконтинентальний клімат на афганській землі, до якого важко було звикнути степовикові:удень температура сягала більше п’ятдесяти градусів за Цельсієм, уночі падала до десяти градусів…

Виступ Приймака Олександра Леонідовича

Ми розуміємо, що обов'язок для вас – це не просто слова, це норма життя. Ви є для усіх прикладом мужності та відваги, бо армія – це своєрідна школа загартування, місце, де вчорашні хлопці стають чоловіками. Війна в Афганістані стала іспитом і для вас, бо служили там, і для ваших родин, які чекали повернення синів, чоловіків, батьків.

Для вас звучить пісня «В Афганістані», у виконанні Дзюби Олександра Яковича.   

Вірш  «Поки ми живі…»

Виконує учениця 8 класу Руденко Ольга

Хочу запитати вас, діти, чи можуть бути у війнах переможці?

Думаю, усі погодяться, що у  війнах не може бути переможців, бо всі в них переможені тим, що війна – це смерть. Вона забирає найдорожчих і найдорожче – життя. Найстрашніше, що гинуть невинні, стають сиротами діти,  позбавлені родинного затишку, змушені виживати, як і дорослі, у складних непередбачуваних обставинах справжнього пекла. Війна залишає на все життя незагоєні рани у серцях людей, які стали свідками трагедії, які втрачали близьких, рідних, які втратили через це сон і спокій на все життя.

Після закінчення війни в Афганістані найвищою нагородою для наших чоловіків стало життя, хай це й не зразу усвідомилося. А для тих, хто востаннє подивився на гори Афганістану, на небо чужої землі, найбільшою нагородою лишилася пам’ять.

Пом’янімо ж воїнів-інтернаціоналістів, які з честю виконали свій інтернаціональний обов’язок, але не змогли живими повернутися до рідного дому, хвилиною мовчання …Метроном

Дорогі Анатолію Івановичу йОлександре Леонідовичу!

Висловлюємо щиру подяку, що завітали до нас на захід, присвячений 27 річниці виведення військ із Афганістану. Бажаємо вам миру, душевного спокою, міцного здоров’я, оптимізму, успіхів в усіх починаннях і здійснення ваших найзаповітніших бажань.

Згадаймо слова Матері Терези:

«Я ніколи не приєднаюся до руху проти війни. Покличте мене, коли з'явиться рух за мир». Отож,  миру усім!