Мої публікації у сільській газеті "Слово"

Учитель – це не професія!  Учитель – це покликання!

Учитель! Він, як справжній майстер, здатний перетворити сіре, буденне на незвіданий шлях до далеких манливих зірок – знань! Як йому це вдається? Учні Чулаківської школи знають відповідь на це запитання, адже переконані, що навчаються у найкращій школі, у найкращих учителів..

30 вересня у Храмі Знань було гамірно, весело, лунала на перервах музика, усміхалися учні, батьки, гості, учителі, навіть  у повітрі відчувалася атмосфера свята,  радості. День учителя – шановане свято в нашій школі. У цьому році воно було особливим. Шкільне подвір’я рясніло розмаїттям кольорів від осінніх букетів, українських вишиванок і віночків. Щиро, від усієї душі лунали поздоровлення. Ось дзвоник сповістив про початок святкової лінійки. Переплелись радість і хвилювання: за наказом про самоврядування було призначено директором школи  Пантак Глафіру, заступниками – Горохову Олену й Пєшкову Вікторію та групу класних керівників, учителів – предметників..

Хоч і вважають професію вчителя не дуже престижною, але серед учнів-старшокласників було чимало бажаючих приміряти на себе роль педагога.

Учні 11 класу як організатори свята підготували перший урок. У них з’явилася можливість спробувати себе у ролі вчителя. Учителі ж  на цей час стали учнями, змушені були виконувати завдання, давати інтерв’ю.  Після уроку гостинно відчинив двері ресторанчик із національними стравами . Господарі«Пузатої хати»  пропонували скуштувати пиндики по-чулаківськи, зробити селфі. Усе було доречним: і оформлення, і обслуговування, і пісня українська. А стало це можливим завдяки батькам учнів 11 класу, які допомогли організувати роботу цього закладу.

Свято продовжилося уже концертною програмою, яку підготували до Дня учителя  учні 5-х – 11-х класів. Зичили усіляких гараздів господині із «Пузатої хати» і Вакула з Оксаною, ролі яких майстерно виконали Пантак Глафіра , Соценко Олена, Власюк Андрій та Ільїна Інна; вітали вчителів-пенсіонерів; вручали книгу про рідну школу педагогічним працівникам;  поздоровляли учителів, педагогічний стаж  яких складає 10, 15, 25 років.

 І вчителів, і учнів, і гостей свята огорнула атмосфера щирості, сердечності.  Особливо щемні, сердечні слова вітань, побажань, що лунали з дитячих уст,  були доказом простої істини: учитель не професія, а покликання!



                                            Хто ж як не ми?

Безповоротно плине час… Здається, ось тільки Україна стала незалежною, а минуло вже більше двадцяти років. Що змінилося за цей період? Чи прийшло до нас усвідомлення того, що ми господарі своєї землі? Чи стали ми більше любити «свою Україну»? Чи можемо себе назвати справжніми патріотами? Як у сірій буденності не загубити себе, як не перетворитися на безвольний гвинтик, бездумний механізм, як зберегти те, що взяли у борг у своїх дітей: землі, ріки, ліси? Цікаво, аби відкрутити час назад і зазирнути в думки поколінню, яке, на жаль, полишило грішну землю, запитуючи  про ті джерела, з яких  вони черпали силу, наснагу, оптимізм, щоб відбудовувати зруйноване в роки війни, щоб насаджувати вирубане й спалене, щоб вирощувати, виконувати плани п’ятирічки і поряд із цим залишатися людьми, радіти дрібничкам і бути щасливими? Мабуть, усе залежить від самих людей й уміння їх організувати. Тому сьогодні ми, чулаківчани, не лише згадуємо усіх, хто розбудовував наше село, прикрашав, створював рекреаційні зони, піклувався і виховував підростаюче покоління, хто віддав свою молодість, здоров’я, сили.

 Ми продовжуємо справи своїх земляків,намагаємося зберегти ще не зовсім втрачене. Кажуть, що сила в єдності. Єднаймося, щоб спільними зусиллями відроджувати  рідне село, щоб Чулаківка дійсно була справжньою перлиною таврійського краю! Єднаймося, щоб навчити дітей, онуків своїх любити свою маленьку Батьківщину, щоб змінитися на краще, не перетворитися на «курдюк овечий», на «безводну хмару», яка не пролила й краплини животворящої вологи на рідну землю,не лишила по собі й найменшого сліду.Щоб не уподібнитися Гоголівському Плюшкіну чи Бальзаківському Гобсеку – усе із собою не забереш, яким прийшов у цей світ, таким і покинеш його.

 Робіть добру справу, не шукаючи визнання, оплесків. Робіть її від душі, не з-під бича.  Бо хто ж як не ми!

Запитайте себе : що ви для України?

P.S  20 листопада спільними зусиллями голови сільської ради Корольової С.В, депутатів обласної та місцевої рад Рибалка С.В, Шевченка В.М, Зацаринного Г.О,  Коробки М.Т  й учнівЧулаківської школи(Архіпков Денис, Гризоглаз Сергій, Крючок Анатолій, Пантак Глафіра,  Зозуля Ігор, Кравченко Вадим, Миронюк Роман, Сова Анастасія, Бобир Олексій , Сова Анастасія, Архипенко Дмитро, Шаповалов Артем, Труш Артем, Уткін Микола, Гурнак Володимир, Устимук Максим, Ульченко Олександ  )було досаджено парк, що вважається історичною пам’яткою садово-паркового мистецтва за рішенням облвиконкому із 1967 року. Шана й дяка усім, хто організував і забезпечив виконання гарної справи.  



                                        Гуртом і батька легше бити!

Школа поступово змінює свій вигляд на краще. Незабаром у вестибюлі навчального закладу з’являться нові стенди «Моя школа – моя гордість», на них буде розміщена необхідна інформація для гостей, батьків та учнів школи. Модернізація стендів стала можливою завдяки спонсорській допомозі приватного підприємця Синенка О.О. Також нові меблі з’явилися в учительській кімнаті, вони кардинально змінили інтер’єр, а заодно й атмосферу даного приміщення. За спільним модульним столом приємно проводити наради, обговорювати й планувати роботу в колективі. Учительська кімната тепер виглядає по-сучасному: нові стільці, полиці, вішалка, великий стіл– усе це завдяки спільним зусиллям батьків та учнів 10 класу, внеску кожного батьківського колективу та особистого внеску вчителів школи.

Недарма кажуть: «Гуртом і батька легше бити!» Гуртом і криза не така страшна. Усього було витрачено 9.500гр.

                                                

                                    Добрих справ  багато не буває!

У кожній людині є вроджене прагнення робити добрі вчинки. Можливо, саме тому кожна по-справжньому добра справа викликає в людях ентузіазм такої сили, що одна маленька подія здатна привести до безлічі справ, наповнених любов'ю. Міжнародний «День Добрих Справ» вперше проведений в Ізраїлі в 2007 році. Щороку ця добра традиція  збільшує кількість учасників.

 Різні компанії, некомерційні організації,  школи і всі бажаючі, незалежно від їх віку та роду діяльності, беруть участь у реалізації широкого спектру добрих справ по всьому світу: фарбують будинки літніх людей, займаються очищенням пляжів і парків, реконструкцією  громадських центрів, насадженням квітників,  садів.

У 2015 році День Добрих Справ святкувався 15 березня, а цього року ми  продовжили добрі справи, розпочаті у минулому році. Спитайте себе, що зробили ви, колектив кожного класу. Чи змогли підтримати естафету добрих справ під гаслом «Нам не байдуже»? Чи надали допомогу тим, хто її потребує. Чи знайшли сили відірватися від телевізорів, комп’ютерів для того, щоб ваша добра справа принесла комусь радість.

Думайте добре і думки визріють в добрі вчинки. Добро - це універсальна мова, у якої немає кордонів і часу!

Хороша думка і добра справа породжує ланцюгову реакцію добрих думок і добрих справ!

Сподіваємося, що кожен із вас захоче підтримати і продовжити естафету добрих справ у нашій школі, у рідному селі!

Добрих справ  багато не буває!

                                                       

Р.S. Дякуємо учням 8 класу, які відгукнулися, прийняли естафету добрих справ і знайшли час, щоб прибрати ділянку біля стели по старій дорозі (бруківці) до Чулаківки.

Вітаємо з перемогою!

Вважається, що лідером може стати лише та людина, що має певний набір особистих якостей, здатна  спонукати інших до наполегливої праці. Такою і є  Пантак Глафіра – природжений лідер, що прагне до лідерства і усвідомлено зберігає за собою цю роль, починаючи ще з початкової школи.

Основними рисами Пантак Глафіри як лідера є ентузіазм, здібності, упевненість у собі, почуття відповідальності за розпочату справу тощо.

Глафіра – лідер-натхненник, що пропонує програму поведінки, заохочує, зацікавлює, уміє мотивувати, повести за собою. І лідер-виконавець, що забезпечує виконання вже прийнятих програм, спланованих і продуманих проектів, акцій, виховних заходів і т.д.

Якості і риси, які притаманні лідеру, - це мистецтво бути рівним, налагоджувати й підтримувати систему відносин з рівними собі дітьми.

Як особистість Глафіра  може бути охарактеризована такими досить суперечливими рисами - тверда, але гнучка; дуже серйозна, але має почуття гумору; дружелюбна, але вміє зберігати дистанцію; фанатично віддана своїй справі і врівноважена; мрійлива і в той же час реалістична. Глафіра упевнено й наполегливо шліфує грані своєї особистості, залишаючись при цьому цікавою, яскравою, неповторною.

Вітаємо з перемогою у щорічному районному конкурсі «Лідер року» ученицю 10 класу Пантак Глафіру.