Презентація до виступу на навчально-методичній раді
"Використання міжпредметних зв'язків на уроках гуманітарного циклу "
переглянути

Матеріал для вчителів-предметників гуманітарного циклу.
Тести з педагогіки.
переглянути

Відеопрограма "Мовоманія" Випуск №1
переглянути

Відеопрограма "Мовоманія" Випуск №2
переглянути

Відеопрограма "Мовоманія" Випуск № 3
переглянути

Відеоролик  "Володарі в царстві духа"
переглянути

Відеоролик "Казкові вечорниці"
переглянути

Моє портфоліо

Моє портфоліо

переглянути

Соціальний проект "Нам не байдуже!"

Мої публікації у сільській газеті "Слово"

Учитель – це не професія!  Учитель – це покликання!

Учитель! Він, як справжній майстер, здатний перетворити сіре, буденне на незвіданий шлях до далеких манливих зірок – знань! Як йому це вдається? Учні Чулаківської школи знають відповідь на це запитання, адже переконані, що навчаються у найкращій школі, у найкращих учителів..

30 вересня у Храмі Знань було гамірно, весело, лунала на перервах музика, усміхалися учні, батьки, гості, учителі, навіть  у повітрі відчувалася атмосфера свята,  радості. День учителя – шановане свято в нашій школі. У цьому році воно було особливим. Шкільне подвір’я рясніло розмаїттям кольорів від осінніх букетів, українських вишиванок і віночків. Щиро, від усієї душі лунали поздоровлення. Ось дзвоник сповістив про початок святкової лінійки. Переплелись радість і хвилювання: за наказом про самоврядування було призначено директором школи  Пантак Глафіру, заступниками – Горохову Олену й Пєшкову Вікторію та групу класних керівників, учителів – предметників..

Хоч і вважають професію вчителя не дуже престижною, але серед учнів-старшокласників було чимало бажаючих приміряти на себе роль педагога.

Учні 11 класу як організатори свята підготували перший урок. У них з’явилася можливість спробувати себе у ролі вчителя. Учителі ж  на цей час стали учнями, змушені були виконувати завдання, давати інтерв’ю.  Після уроку гостинно відчинив двері ресторанчик із національними стравами . Господарі«Пузатої хати»  пропонували скуштувати пиндики по-чулаківськи, зробити селфі. Усе було доречним: і оформлення, і обслуговування, і пісня українська. А стало це можливим завдяки батькам учнів 11 класу, які допомогли організувати роботу цього закладу.

Свято продовжилося уже концертною програмою, яку підготували до Дня учителя  учні 5-х – 11-х класів. Зичили усіляких гараздів господині із «Пузатої хати» і Вакула з Оксаною, ролі яких майстерно виконали Пантак Глафіра , Соценко Олена, Власюк Андрій та Ільїна Інна; вітали вчителів-пенсіонерів; вручали книгу про рідну школу педагогічним працівникам;  поздоровляли учителів, педагогічний стаж  яких складає 10, 15, 25 років.

 І вчителів, і учнів, і гостей свята огорнула атмосфера щирості, сердечності.  Особливо щемні, сердечні слова вітань, побажань, що лунали з дитячих уст,  були доказом простої істини: учитель не професія, а покликання!



                                            Хто ж як не ми?

Безповоротно плине час… Здається, ось тільки Україна стала незалежною, а минуло вже більше двадцяти років. Що змінилося за цей період? Чи прийшло до нас усвідомлення того, що ми господарі своєї землі? Чи стали ми більше любити «свою Україну»? Чи можемо себе назвати справжніми патріотами? Як у сірій буденності не загубити себе, як не перетворитися на безвольний гвинтик, бездумний механізм, як зберегти те, що взяли у борг у своїх дітей: землі, ріки, ліси? Цікаво, аби відкрутити час назад і зазирнути в думки поколінню, яке, на жаль, полишило грішну землю, запитуючи  про ті джерела, з яких  вони черпали силу, наснагу, оптимізм, щоб відбудовувати зруйноване в роки війни, щоб насаджувати вирубане й спалене, щоб вирощувати, виконувати плани п’ятирічки і поряд із цим залишатися людьми, радіти дрібничкам і бути щасливими? Мабуть, усе залежить від самих людей й уміння їх організувати. Тому сьогодні ми, чулаківчани, не лише згадуємо усіх, хто розбудовував наше село, прикрашав, створював рекреаційні зони, піклувався і виховував підростаюче покоління, хто віддав свою молодість, здоров’я, сили.

 Ми продовжуємо справи своїх земляків,намагаємося зберегти ще не зовсім втрачене. Кажуть, що сила в єдності. Єднаймося, щоб спільними зусиллями відроджувати  рідне село, щоб Чулаківка дійсно була справжньою перлиною таврійського краю! Єднаймося, щоб навчити дітей, онуків своїх любити свою маленьку Батьківщину, щоб змінитися на краще, не перетворитися на «курдюк овечий», на «безводну хмару», яка не пролила й краплини животворящої вологи на рідну землю,не лишила по собі й найменшого сліду.Щоб не уподібнитися Гоголівському Плюшкіну чи Бальзаківському Гобсеку – усе із собою не забереш, яким прийшов у цей світ, таким і покинеш його.

 Робіть добру справу, не шукаючи визнання, оплесків. Робіть її від душі, не з-під бича.  Бо хто ж як не ми!

Запитайте себе : що ви для України?

P.S  20 листопада спільними зусиллями голови сільської ради Корольової С.В, депутатів обласної та місцевої рад Рибалка С.В, Шевченка В.М, Зацаринного Г.О,  Коробки М.Т  й учнівЧулаківської школи(Архіпков Денис, Гризоглаз Сергій, Крючок Анатолій, Пантак Глафіра,  Зозуля Ігор, Кравченко Вадим, Миронюк Роман, Сова Анастасія, Бобир Олексій , Сова Анастасія, Архипенко Дмитро, Шаповалов Артем, Труш Артем, Уткін Микола, Гурнак Володимир, Устимук Максим, Ульченко Олександ  )було досаджено парк, що вважається історичною пам’яткою садово-паркового мистецтва за рішенням облвиконкому із 1967 року. Шана й дяка усім, хто організував і забезпечив виконання гарної справи.  



                                        Гуртом і батька легше бити!

Школа поступово змінює свій вигляд на краще. Незабаром у вестибюлі навчального закладу з’являться нові стенди «Моя школа – моя гордість», на них буде розміщена необхідна інформація для гостей, батьків та учнів школи. Модернізація стендів стала можливою завдяки спонсорській допомозі приватного підприємця Синенка О.О. Також нові меблі з’явилися в учительській кімнаті, вони кардинально змінили інтер’єр, а заодно й атмосферу даного приміщення. За спільним модульним столом приємно проводити наради, обговорювати й планувати роботу в колективі. Учительська кімната тепер виглядає по-сучасному: нові стільці, полиці, вішалка, великий стіл– усе це завдяки спільним зусиллям батьків та учнів 10 класу, внеску кожного батьківського колективу та особистого внеску вчителів школи.

Недарма кажуть: «Гуртом і батька легше бити!» Гуртом і криза не така страшна. Усього було витрачено 9.500гр.

                                                

                                    Добрих справ  багато не буває!

У кожній людині є вроджене прагнення робити добрі вчинки. Можливо, саме тому кожна по-справжньому добра справа викликає в людях ентузіазм такої сили, що одна маленька подія здатна привести до безлічі справ, наповнених любов'ю. Міжнародний «День Добрих Справ» вперше проведений в Ізраїлі в 2007 році. Щороку ця добра традиція  збільшує кількість учасників.

 Різні компанії, некомерційні організації,  школи і всі бажаючі, незалежно від їх віку та роду діяльності, беруть участь у реалізації широкого спектру добрих справ по всьому світу: фарбують будинки літніх людей, займаються очищенням пляжів і парків, реконструкцією  громадських центрів, насадженням квітників,  садів.

У 2015 році День Добрих Справ святкувався 15 березня, а цього року ми  продовжили добрі справи, розпочаті у минулому році. Спитайте себе, що зробили ви, колектив кожного класу. Чи змогли підтримати естафету добрих справ під гаслом «Нам не байдуже»? Чи надали допомогу тим, хто її потребує. Чи знайшли сили відірватися від телевізорів, комп’ютерів для того, щоб ваша добра справа принесла комусь радість.

Думайте добре і думки визріють в добрі вчинки. Добро - це універсальна мова, у якої немає кордонів і часу!

Хороша думка і добра справа породжує ланцюгову реакцію добрих думок і добрих справ!

Сподіваємося, що кожен із вас захоче підтримати і продовжити естафету добрих справ у нашій школі, у рідному селі!

Добрих справ  багато не буває!

                                                       

Р.S. Дякуємо учням 8 класу, які відгукнулися, прийняли естафету добрих справ і знайшли час, щоб прибрати ділянку біля стели по старій дорозі (бруківці) до Чулаківки.

Вітаємо з перемогою!

Вважається, що лідером може стати лише та людина, що має певний набір особистих якостей, здатна  спонукати інших до наполегливої праці. Такою і є  Пантак Глафіра – природжений лідер, що прагне до лідерства і усвідомлено зберігає за собою цю роль, починаючи ще з початкової школи.

Основними рисами Пантак Глафіри як лідера є ентузіазм, здібності, упевненість у собі, почуття відповідальності за розпочату справу тощо.

Глафіра – лідер-натхненник, що пропонує програму поведінки, заохочує, зацікавлює, уміє мотивувати, повести за собою. І лідер-виконавець, що забезпечує виконання вже прийнятих програм, спланованих і продуманих проектів, акцій, виховних заходів і т.д.

Якості і риси, які притаманні лідеру, - це мистецтво бути рівним, налагоджувати й підтримувати систему відносин з рівними собі дітьми.

Як особистість Глафіра  може бути охарактеризована такими досить суперечливими рисами - тверда, але гнучка; дуже серйозна, але має почуття гумору; дружелюбна, але вміє зберігати дистанцію; фанатично віддана своїй справі і врівноважена; мрійлива і в той же час реалістична. Глафіра упевнено й наполегливо шліфує грані своєї особистості, залишаючись при цьому цікавою, яскравою, неповторною.

Вітаємо з перемогою у щорічному районному конкурсі «Лідер року» ученицю 10 класу Пантак Глафіру.

Інтегровананий урок української літератури і мови у 6 кл."Теплота родинного інтиму у поезіях СтаніславаЧернілевського. Іменник"

Інтегровананий  урок  української літератури і мови у 6 класі

Тема:  Теплота родинного інтиму у поезіях СтаніславаЧернілевського. Іменник

Мета:  проаналізувати основні мотиви поезій “Теплота родинного інтиму” та “Забула внучка в баби черевички”, розвивати вміння коментувати поетичні рядки, робити художньо-естетичний аналіз творів,відчувати їх настрій, визначати основну думку поезії; Закріпити уміння учнів визначати відміни і групи іменників, їх синтаксичну роль; виховувати повагу до старшого покоління, допомогти усвідомити, що найбільша цінність – це родина.

переглянути

Презентація до уроку
переглянути

Конспект уроку української літератури з підприємницьким тлом "Справжній господар своєї землі (за романом Олеся Гончара «Берег любові»)"Література рідного краю

Справжній господар своєї землі (за романом Олеся Гончара «Берег любові») Література рідного краю

Тетяна Руденко,

учитель української мови і літератури

                                                                              Чулаківської ЗОШ І-ІІІ ступенів

                                                                    с. Чулаківки Голопристанського р-ну                   Херсонської області

Цільова група:

·         учні 9 класу

Тривалість:

·         45 хв.

Мета:

·         показати результати дбайливого господарювання, відповідального, усвідомленого ставлення до своїх обов’язків на прикладі головного героя роману Олеся Гончара «Берег любові» Сави Чередниченка;

·         розвинути вміння аналізувати образ головного героя, порівнювати його із прототипом – земляком, успішним головою колгоспу ім.Леніна села Чулаківки  Садовим Миколою Карповичем;

·         формувати ключові компетентності учнів, зокрема підприємницьку, комунікативну;

·         виховувати любов до рідної землі, її історії, культури,

Операційні цілі (завдання):

Після закінчення уроку учень

знає

·         передісторію написання роману та зміст;

розуміє

·         дбайливе господарювання на землі дає позитивні результати ,а  відповідальне ставлення до своїх обов’язків, компетентність у різних сферах сільського господарства формує лідерські якості, необхідні для сучасної успішної людини-підприємця;

вміє

·         пов’язувати події художнього твору з реальним життям і робити висновки з цього;

·         аналізувати образ головного героя;

·         визначати головні чинники, які сприяли успіху господарства у нелегкі повоєнні часи;

·         коментувати окремі епізоди твору й охарактеризувати вчинки й поведінку героїв роману;

може

·         творчо й енергійно працювати в групі і самостійно, відстоювати власну позицію, переконувати, погоджуватися на аргументи;

·         виявляти лідерські якості, беручи приклад із головного героя твору і його прототипа;

·         розуміти цінність праці.

Методи і техніки:

·         метод випереджувального навчання;

·         робота в творчих групах;

·          міні-диспут;

·         «Кола Вена»;

·         метод  «Прес»

Обладнання:

·         текст

·         картки із завданнями

·         маркери;

·         ручки;

·         аркуші А4;

·         презентація.

Хід уроку

1. Вступна частина

1.1. Повідомте учням мету уроку (запишіть на дошці).

1.2. Запропонуйте висловити свої думки щодо епіграфа уроку:  Коли не можу нiчим любiй Вiтчизнi прислужитися, в усякому разi з усієї сили намагатимуся нiкому нi в чому не шкодити. Г.Сковорода

1.2. Роздайте картки.

Задайте проблемне питання, на яке учні спробують дати відповідь у кінці уроку: що значить бути справжнім господарем своєї землі?   
1.3. Запитайте учнів про зв’язок Олеся Гончара із Херсонщиною. Нагадайте про таке: Твори Олеся Гончара про Херсонщину: роман у новелах “Тронка”, збірка новел “Далекі вогнища, роман “Таврія, оповідання: “Соняшники”, “На косі”,  «Жайворонок”, “Сусіди”, “Зірниці”, повість “Щоб світився вогник, роман “Твоя зоря”, повість “Бригантина, роман“Берег любові”

 1.4 Зверніть увагу учнів, що в автобіографічних нотатках Олесь Гончар не раз зізнавався у своїй щирій любові до Херсонщини, її працьовитих людей.

2. Основна частина

2.1. Запропонуйте виступити учням, які мали завдання на картках,  обговоріть, зробіть висновки.

2.2. Розділіть дітей на три групи, і попросіть, щоб кожна зайняла місце за окремим столом. Нагадайте учням про правила роботи в группах.

2.3. Запропонуйте учням вислухати виступи й переглянути презентацію учнів групи краєзнавців, що досліджували питання:  Микола Карпович Садовий  - прототип Сави Чередниченка – головного героя роману Олеся Гончара «Берег любові». Зверніть увагу учнів на літературний термін – «прототип персонажа».

 Запропонуйте записати запитання, на які б учні хотіли отримати відповіді, й передати  тій чи іншій групі.

2.4. Запропонуйте виступити учням групи літературознавців, які повинні розкрити образ головного героя роману Олеся Гончара «Берег любові» Сави Чередниченка.

2.5. Запропонуйте вислухати відповідь експертів, які порівняють життєві долі обох голів колгоспу, знайдуть спільне й відмінне, реальне й вигадане в образі головного героя.

2.6. Запропонуйте використати метод «Кола Вена», щоб підсумувати сказане.

2.7. Після закінчення  обговорення у групах учні дискутують поміж собою, намагаючись дати відповідь на запитання: що допомогло Чередниченкові й Садовому стати успішними, якими рисами повинен володіти справжній керівник?

2.8. Попросіть учнів пов’язати події літературного твору із сучасним життям.

Спонукайте до підведення підсумків, оформлення відповіді на проблемне питання, що було поставлене на початку уроку, використовуючи метод «Прес».

2.9. Запишіть на дошці найголовніші висновки.

3. Підсумкова частина

3.1. Підведіть підсумок уроку, запитайте учнів, як вони оцінюють роботу кожного учасника уроку.

3.2 Оцініть за дванадцятибальною системою роботу кожної групи. Заохочуйте всіх до того, щоб поділитися своїми думками.

3.3. Поясніть домашнє завдання. Написати міні-твір на тему: «Коли не можу нiчим любiй Вiтчизнi прислужитися, в усякому разi з усієї сили намагатимуся нiкому нi в чому не шкодити». Г.Сковорода

3.4. Подякуйте учням за роботу на уроці.

Додатки

Картка №1 О.Гончар був кількаразовим депутатом Верховної Ради УРСР по виборчих округах Херсонщини (Великоолександрівський, Бериславський )  Доказом багатогранної діяльності письменника є його звернення до Верховної Ради України, у якому він пише про проблеми  державного значення: забруднення річки Інгулець стічними водами тресту «Кривбасруда»,отруєння, нищення багатющих поливних земель усієї Інгулецької заплави, про занедбання книготоргівлі, недостатню кількість дитячого взуття й меблів у сільських магазинах, про необхідність державного втручання у цю справу.

Херсонці сьогодні повинні бути вдячні О.Гончару за прекрасні два музеї-велетні, краєзнавчий та художній, без його дзвінка до керівництва області ці будівлі ніколи б не були власністю культури. Серед його особливих заслуг  слід назвати й літературний відділ краєзнавчого музею, який розташований у будинку, де жив Б.Лавреньов.   За сприяння  О.  Гончара  на  Херсонщині  було  засноване  обласне відділення Спілки письменників України. Поети і прозаїки:  І.Гайдай,  М.Куліш, В.Кузьменко, І.Стариков, В.Шарейко, П.Литалев, М.Братан,  Ю.Голобородько , В.Кулік , В.Мілещенко - своїми творами  довели,  що  багата талантами наша земля, “не міліє річка наснаги”.

У чому ж секрет такої щирої любові до Таврії, її людей?

Якось Олесь Терентійович згадав, що з ранніх дитячих літ йому доводилося чути про Турбаї,

про долю цього мужнього села, зруйнованого царатом у кінці XVIII століття, про людей, заселених у колишні степові пустелі…Чути доводилося й про те, як  односельці ходили на заробітки в Таврію …Іншого разу, у розмові з Миколою Братаном, він у задумі казав, що, можливо, й мама його, Тетяна, ходила курявими шляхами в таврійську даль у пошуках кращої долі… Тому з-під пера О. Гончара вийшла в різні роки ціла низка оповідань, новел, повістей, присвячених степовим людям.

Картка №2. Стаття «Вогонь творення» (1966):«Разом із степовим людом ми слухали музику тих майських дощів довгожданих…Найбільше радували самі господарі  степу, ті, кого щоразу мовби знову для себе відкриваєш. У невичерпності своїй виступає щоразу цілющий дух людини – трударя, людини – глибоко творчої, вражає її оптимізм, душевне здоров’я, активність мислення, розум ясний і правдива, відкрита, як степ душа… А яка молодь! Мати довір‘я таких людей велика честь». Олесь Гончар.

Картка № 3. Стаття «Вершини» («Наддніпрянська правда». – 1976. – 24 лютого) : «Від давніх літ, від тих перших зустрічей, коли писалася «Таврія», життя назавжди зріднило мене з людьми сонячного степового краю. Доводилося бачити цей край в зимах і веснах, в красі золотих урожаїв і в шаленстві нищівних суховітриць, доводилось зустрічати безліч виявів людської мужності, трудової майстерності, хвилюючих свідчень, зворушливої людяності, безкорисливої доброти. Близький мені цей край ще тим, що ставав колискою моїх книг. Не один образ художніх творів був навіяний саме зустрічами з людьми цього краю, чабанами й мореплавцями, з будівниками каналів, з механізаторами і вчителями, глибоко в душу входило те, що бачилось тут на ранкових і на вечірніх зорях, про що розмовлялось з людьми так щиро, відкрито й довірливо. Думаю про Таврію – і щораз світлішає на душі: як багато там друзів, які чудові люди, які самовіддані трударі, що ти їх зустрічав на заводах і в широких степах, на лиманах дніпровських… Вітаю того, хто будує корабель, хто вирощує колос, хто в школі готує дитину до великого життя, хто горінням свого таланту створює книгу, - славна такими людьми Херсонська земля». Олесь Гончар.

Для групи краєзнавців

·         Прототип персонажа (література, мистецтво, кінематограф) — конкретна особа, факти життя або риси характеру якої покладені в основу образу персонажа.

 

М. К Садовий  - прототип Сави Чередниченка

Широка географія нашого краю постає із творів О.Гончара: Каховка, Нова Каховка,Чаплинка, Асканія-Нова, Хорли, Берислав, Херсон, Цюрупинськ (Олешки).А головне люди (і які люди!), майстерно відтворені художнім словом справжнього майстра.

Кожен візит письменника залишав у пам’яті селян світлі й добрі спогади від спілкування з ним. Залюбки відвідував письменник Голу Пристань, Чулаківку, Залізний Порт. Зустрічався з давніми знайомими, товаришами: побратимами, головами колгоспів Миколою Карповичем Садовим та Степаном Григоровичем Терещенком, які стали прототипами колгоспних вожаків у романі «Берег любові». Треба було бачити, як ожвавлювався Олесь Терентійович від зустрічі з цими життєрадісними степовими богатирями, уважно слухав розповіді про одвічні хліборобські клопоти, скарги, що до селянина ставлення в державі недержавне, що колись настане час - і слова «хлібороб»,  «селянин» звучатимуть гордо.

У статті «Золотий сніп  Таврії» («Правда». З-0 1973. – 11 липня) Олесь Гончар розповів про голову колгоспу з Голопристанського району, уславленого хлібороба, Героя Соціалістичної Праці М.К.Садового, сподвижника знаменитого комбайнера Марка Браги, який «в молодості здобув трудову славу біля штурвала комбайна, а тепер ось уже, оглядаючи хліба дійсно небаченої сили і моці, Микола Карпович повертався думкою в недалеке подальше минуле.

І мене глибоко зворушує його тепла, навіть ледь сором’язлива інтонація, з якою він говорить про матір, у котрої був одинадцятою дитиною, і про те, як вперше прибув у це село, щоб очолити колгосп, а навколо були лише курай і чортополох. Те, що побачив у післявоєнному запущеному колгоспі, іншого могло б налякати, але ця людина нелегкої мужньої долі не розгубилася. Зразковий механізатор, трудівник із трудівників, він саме тут розкрився якостями народного ватажка, хистом хлібороба». Риси конкретної людини – М.К.Садового – упізнаємо в художньому образі Сави Чередниченка. І  це дійсно так.

  Хто ж він – Микола Карпович Садовий?

Народився   Микола  Карпович    19грудня   1918 року  в   селі  Бехтерах   у   сім’ї   селянина-бідняка. Був одинадцятою дитиною у багатодітній родині Садових (усього подружжя мало 15 дітей).У роки гетьманування Столипіна на кожного хлопчика влада давала по гектару землі. П’ять гектарів отримала сім’я Садових, залюбки обробляли землю, були справжніми господарями на ній. Але більшовики, відібравши реманент, корову й коня, змусили голодувати усю сім’ю, а пізніше  вислали на Урал матір із малолітніми дітьми. Від голоду помер батько (він лишився у Бехтерах). Тринадцятирічним хлопчиною Микола Карпович мусив самотужки ховати батька разом з іншими бехтерчанами у братській могилі (хлопець повернувся з Уралу самостійно, не зміг жити у чужій стороні).

Чотирнадцятирічним підлітком Микола Карпович став робітником Бехтерської МТС: взяли до кузні роздувати міхи. Кмітливий хлопець усім цікавився, за все брався, пробував зробити своїми руками. Старші помітили це і почали вчити його ковальської справи. Першим наставником став відомий на всю МТС коваль Антон Михайлович Бейзер. Навчання йшло успішно, і через деякий час хлопець працював уже самостійно. У районі то був наймолодший коваль. Ремонтував плуги, борони, різний реманент, підковував коней. Та хотілось випробувати себе в складніших справах, і тут же, в МТС, почав учитись на токаря. У колгоспи і радгоспи все більше надходило техніки. Потрібні були трактористи, комбайнери. Запропонували й Миколі освоїти комбайна. Він охоче взявся за навчання і, закінчивши чотиримісячні курси, вийшов у поле самостійно на «Комунарі».

Невідомо, як би склалася доля молодого механізатора, якби не зустрів він у той час Марка Андроновича Брагу, пізніше двічі Героя Соціалістичної Праці, який працював також у Бехтерській МТС, Марко Андронович став уважним і доброзичливим наставником Миколи, вчив його не лише механізаторської справи, а й розвинув у свого учня все краще, чим володів сам: спостережливість, допитливість, потяг до нового і, звичайно, ще більше закріпив у юнацькій свідомості одне, найважливіше: хліборобська праця – найпочесніша на землі!

    У   жовтні  1939  року М.К.Садовий був  призваний  на  службу   в  Червону  Армію  і  з   перших  днів   Великої  Вітчизняної   війни  брав  участь  в  боях  з  німецько-фашистськими  загарбниками  у  складі військ  Західного  фронту,  у  розгромі  гітлерівців  під  Москвою.  Фронтовими  дорогами  він  пройшов  від  Сталінграда  до  Берліна.   За  мужність  і  хоробрість  його  нагороджено  медалями «За  відвагу»,   «За  бойові  заслуги».   Демобілізувавшись  у  1946 році,  М.К.  Садовий  працював  забійником   шахти у  м.  Горлівці,  ковалем  в  одному  з  колгоспів   Калузької  області. У  1948році   він  повернувся  в  рідне  село  Бехтери. У 1953 році за рекордні   показники  на  збиранні   колосових     Миколі  Карповичу  Садовому присвоєно  високе  звання  Героя  Соціалістичної    Праці.

Улистопаді 1954 року Миколу Карповича Садового обрали головою  колгоспу імені Леніна села Чулаківки. Господарство велике, але толку в ньому не було, часто мінялись голови. Колгоспники до того вже звикли і новачка прийняли без особливого ентузіазму. Знали, що він хороший механізатор, Герой Соціалістичної Праці, але який з нього вийде голова? Та й зовнішність мало імпонувала новій посаді: худорлявий, у благенькому пальті, кирзових чоботях. Одне слово, мало схожий на керівника. Але сподобалось людям, що новачок з першого дня головування знайшов час побувати чи не в усіх хатах колгоспників. Він цікавився, як вони живуть, про що думають, прислухався до їх порад. І чулаківці поступово повірили, що прийшов справжній, дбайливий господар.

Найважче було пережити ту першу довгу зиму. Збирали по в’язці сіно, возили від сусідів солому, ремонтували на ходу приміщення для худоби. Найбільше годили коням, бо вони були тоді основним тяглом. П’ять тракторів, з них три «Універсали», не могли, звісно, впорати поле. Не раз відчував, як багато треба знати і вміти керівникові колгоспу. Відчував – і багато чого навчився. У Чулаківці казали, що нема в колгоспі такої машини, якої б не знав Микола Карпович. І якщо траплялася неполадка з комбайном чи трактором, дощувальною установкою чи грануляром, голова колгоспу знаходив причину швидше, ніж інженер-механік. А його знанням з агрономії та зоотехнії також міг би позаздрити не один фахівець:

- Уже після того, як обрали головою, - усміхаючись, згадував Садовий, - довелось недовго, правда, і ковалем попрацювати. Якось вранці заходжу до кузні. Час був гарячий, весняні роботи ось-ось почнуться, а половина борін ще не відремонтована. «Норма велика», - відповів на моє запитання молодий коваль. « Ну давай, -  кажу йому, -  перевіримо». І взявся за молот, виконав денне завдання до обіду. Ковальчук з подивом дивився на мене. Більше про зниження норми він не заїкався.

Микола  Карпович  зарекомендував  себе  здібним  організатором,  дбайливим  господарем і чуйним   керівником.   Під  його   керівництвом  колгосп   імені   Леніна  став  одним  з  найкращих   й  економічно  міцних   господарств   району  й   області,   а  село  Чулаківка -  селом  високої   культури. Батьківщина   високо  оцінила  трудові  заслуги  М.К.  Садового,  нагородивши   його  трьома орденами Леніна, орденом Жовтневої  Революції, Трудового  Червоного  Прапора. 18 березня  1980  року перестало  битися  полум’яне  серце Героя  Соціалістичної   Праці, голови  колгоспу   імені   Леніна  Миколи  Карповича  Садового.

Аналізуючи життєвий шлях нашого земляка, ми прийшли до висновку, що тільки у справді великих людей життя – як джерело.

      Для групи експертів

Реальне і вигадане в образі «кураївського Зевса»

Ми спробуємо віднайти спільне й відмінне між Савою Чередниченком і Миколою Карповичем Садовим. Розпочнемо із портрету, характеристики вдачі кураївського голови колгоспу, подаючи паралельно факти із біографії М. К. Садового та історичні відомості про  село Чулаківку.

·         «Незабаром з’явився й він сам, голова. Вантажною прибув, вийшов з кабіни, огрядний, ваговитий, габаритів Тараса Бульби. Став, роззирається на свої володіння… Чередниченко тут – сила. Хоч і не грубіян, хоч його ніби й не бояться, проте в його присутності інші наче якось меншають, бригадири самі  охоче виказують, що для них він авторитет. Кураївка пишається Чередниченком. Герой фронтів, командир морських десантників і герой мирних літ – дісталась йому Золота Зірка, коли ще був у МТС рядовим комбайнером. Зважають на Чередниченка і в районі.»

Усе, написане О.Гончаром, правда: і зовнішність, і вольові якості ( наполегливість, рішучість), і авторитет чулаківського голови колгоспу вражала, але командиром  морських десантників він не був. У жовтні  1939  року М.К.Садовий був призваний  на  службу в Червону  Армію. Фронтовими  дорогами  він  пройшов  від  Сталінграда  до  Берліна.   За  мужність  і  хоробрість  його  нагороджено  медалями «За  відвагу»,   «За  бойові  заслуги». Золоту Зірку отримав, наслідуючи свого учителя Брагу Марка Андроновича. 

·         «Замолоду Чередниченко грав у драмгуртку, був душею кураївської сцени…»

Ще навчаючись у Бехтерському технікумі, М.К.Садовий грав роль Мартина Борулі із п’єси Карпенка-Карого. Надія Іванівна Садова, дружина, пошила йому білу сорочку, оздобила вишивкою. Увійшовши в роль, Садовий і не помітив, що сорочка тріснула на спині. Він був справді гарним актором, але на чулаківській сцені не виступав. Зате був завжди бажаним гостем на весіллях (тамадував).

·         «Господарство, яке йому довелось очолити в скрутні роки, він вивів у число найпередовіших, у Кураївку їдуть за досвідом, і , як людину заслужену, авторитетну, Чередниченка часто запрошують на різні наради в область і навіть у столицю, посилають на з’їзди, багато років підряд обирають членом бюро райкому партіїї,… всі його трохи остерігаються, виступів Чередниченкових на обласних та районних нарадах щоразу ждуть, хто з радісним нетерпінням, а хто з дрижаками під жижками…»

 Доказом цих слів можуть слугувати хоча б такі факти із статті Г.Кривець «Краса рукотворна», що була надрукована  в  газеті «Наддніпрянська правда» №230(14617) за  1 жовтня 1974 р.: «Глянемо в уяві на Чулаківку, якою була вона 20 літ тому. Забудьте про ставки і про чудовий Будинок культури, про зоопарк і про нові вулиці, забудовані чепурними хатами… А що ж залишиться? Невеличкий акацієвий гайок  у центрі, хати під очеретом, старенький клуб. Таким побачив село М.К.Садовий, коли у 1954 році став головувати у колгоспі ім. Леніна».

А ось хронологія  найпомітніших подій у с.  Чулаківка за час головування М.К. Садового:

1955 - 1956р.р. – заклали новий парк.

1960р – наповнився водою ставок; з’явилися в селі перші каштани, плакучі верби, які потіснили традиційну акацію.

1964 р. – збудовано лікарню на 25 ліжок.

1965 р. -  у сільському зоопарку поселилися перші мешканці.

1966 р. – відкрився філіал Голопристанської музичної школи.

1969 р. – гостинно відчинив двері Будинок культури на 610 місць; заграла веселка над першим фонтаном.

1970 р. -  на вулиці Гагаріна укладено перші сотні метрів асфальту; два нові магазини прийняли відвідувачів.

1972 – перший дзвінок пролунав у середній школі на 540 місць.

1973 р. -  завершено спорудження Будинку ветеранів; на ставку обладнаний плавальний басейн.

Усі ці неповторні риси, якими стала виділятися Чулаківка – рукотворні. Вони є доказом того, що М.К.Садовий дбав не лише про врожаї, високу продуктивність тваринництва, а й про людей, молодь села Чулаківка. Мільйонні прибутки давали змогу все з більшим розмахом дбати про впорядкування села, про усунення споконвічної різниці між селом і містом, про те, щоб чулаківську молодь не тягло з рідної оселі в пошуках щастя в далекі мандри.

Під час виступів на обласних та районних нарадах М.К. Садовий говорив впевнено, переконливо. До його слова прислухалися, його критики навіть боялися. Коли Садового звинуватили в тому, що він не виконав наказ з області і на землі, яку повинні були пустити під пар, посадив  кавуни (600 га), то голова вдало аргументував, що виручені від продажу ягід гроші були необхідні для того, щоб асфальтувати вулиці села (після дощів ґрунтовка так розкисала – ні пройти, ні проїхати…, а люди зверталися іноді й серед ночі: кого в пологовий будинок, кого на потяг  чи автобус вивезти в обласний центр. А самотнім пенсіонерам взагалі біда: ні хліба купити, ні в аптеку сходити).

·         «…комбайнерством своїм Чередниченко ще й досі гордиться»

Одним із перших і здібних учнів Марка Браги, двічі Героя Соціалістичної Праці,  був Микола Карпович Садовий. Молодий комбайнер мав потаємну сміливу думку перегнати свого вчителя: «Наполяжу, недосплю – і обжену Марка Андроновича.

Головне б комбайн не підвів. А сили в мене вистачить!» І він був щиро переконаний, що вже все може, що опанував науку Героя Соціалістичної Праці. У своїй техніці був упевнений – бо ж ремонтував цього комбайна разом із Брагою. І вже перший день збирання врожаю окрилив молодого комбайнера: він скосив на кілька гектарів більше, ніж його вчитель. 

- Не можна, Миколо, залишати стільки соломи. Косити треба немов під гребінець. Розумієш, солома – це теж урожай, - критикував Марко Андронович свого учня

- Ясно, Марку Андроновичу.

Садовий збагнув, що вчорашній успіх був легкий. Мабуть, не так просто змагатися з Брагою, якщо по справжньому дбати, щоб і гектари були, і скошено було рівно, і намолот високий. Йому хотілося збільшити швидкість, але тоді збивався транспортер і доводилося зупинятися. Де ж та середина, що визначає і темп, і якість? З того дня наздогнати йому свого вчителя не вдалося. У Марка Браги було і більше скошених гектарів, і намолоту.

- У тебе, Миколо, не було, так би мовити, тактики збирання. Ти, як той лошак, - з місця і в галоп. І от швидко засапався. Що це означає? Багато що. Ось чи знаєш ти, Миколо, що я щороку по кілька разів обходжу поле, на якому збираюся косити хліб. Це не тому, що люблю прогулянки по колосистому полю. Я його вивчаю, роздивляюся! І, знаєш, на полі можна багато побачити. Скажімо, поле похиле. Один кінець вище, другий нижче. Значить на пагорбі пшениця дозріватиме швидше. Там уже стебло буде сухе, а в долині ще вологе. То й косити треба по різному! Ось ти на цьому незнанні поля і втратив час. А потім ти, Миколо, часто зупинявся. Тож треба, щоб усе було злагоджено, щоб своєчасно підходила тара. Ти не маєш права чекати – нехай тебе чекають безтарки. Тут графік має бути залізним. А ти й на цьому втрачав, хоча й працював заповзято. Ось тобі й наука! Проста начебто і мудра!

Наступного року він уже знав, що робити. Але цього разу Садовий не ставив собі за мету будь-що обігнати Марка Андроновича. Бажання було скромніше – не відстати. А якщо вдасться – то й порівнятися з ним. Тоді, в жнива 1953 року, Марко Брага скосив комбайном «С-6» 844 гектари і намолотив 17 714 центнерів.

Це був найвищий показник на всю Херсонську область. Слідом за ним, як повідомило  обласне зведення, ішов його учень Микола Садовий, скосивши 666 гектарів пшениці і намолотивши 13 791 центнерів зерна.  За ту працю Марко Брага був нагороджений іще одним орденом Леніна, а його вихованець став Героєм Соціалістичної Праці.

·         «Завжди повен енергії, частіше веселий, ніж хмурий, за серце якщо вхопиться, то лише у випадках виняткових, і то тільки відвернувшись. Такого вже гарту він, цей славетний кураївський голова..»

 «Лежати довго не вміє, з досвідку на ногах, туге, на вітрах обсмагле обличчя все літо пашить польовою свіжістю, - здається, такій людині зносу не буде!»

Робочий день у М.К.Садового розпочинався о 4 ранку. Сідав у машину і разом зі своїм шофером Черкашенком Федором Митрофановичем об’їжджав поля. Іноді, помітивши якісь неполадки у господарстві або дізнавшись про безпричинну відсутність керівника, рішуче говорив: «Не буде з тебе справжнього господарника,  не до снаги тобі ця посада. Ти звільнений»

Від інших Садовий вимагав такої ж віддачі, такої ж наполегливості, такої ж хазяйновитості.  Гарман повинен був завжди виметений – жодної зернини щоб не пропало, у механізованій колоні усе повинно було бути на своєму місці. Якщо голова бачив на землі гайку чи гвіздок – обов’язково піднімав, нагадуючи, що копійка карбованця береже.

·         «Має звичку потішатися власною огрядністю, своєю важкоатлетичною вагою, - при нагоді любить розповідати, в який конфуз потрапив, бувши позаторік у складі однієї з делегацій у Польщі».

Був М.К Садовий за кордоном (в  Італії, Польщі, Чехословаччині).Але випадку про зламані ваги, описаного О.Гончаром, ніхто із рідних та близьких не пам’ятає. Сувеніри, які привозив голова, діставалися не власним дітям (доньці й сину), а чужим, які для М.К.Садового були, мов власні.

·         «…На масивнім розчервонілім обличчі суворість, може, навіть стриманий гнів»

« - Якого ждали багатства, і ось тобі згоріло за три дні! – В голосі Чередниченка чується глибокий біль.- І посіяли добре, і зима була як на замовлення, з дощами та снігом. Майські дощі випали, колос викинувся, та ще й який колос. Стоїть, як ото на гербі, красується, наливається. Свято на душі хлібороба… Задуло тоді, коли вже й дані до центру дали – візьмемо по сорок центнерів з гектара… А воно як прорвалось, як війнуло на нас… День і ніч свистіло… То оце не удар, оце не драма? Бути з урожаєм рекордним і раптом…»

Бувало, і в Чулаківці негода нищила більшу частину урожаю. М.К.Садовий боровся за кожну зернинку. Міг усіх змобілізувати, підняти, заохотити, а то й примусити. А господарство «не посадить на мілину», виб’ється із найскрутнішої ситуації…

Знали у районі, що за М.К.Садового можна бути спокійним, у всьому на нього  можна покластись. Він був справжнім господарем на землі, серцем відчував її потреби, переймався її болями, говорив із нею, мов із живою.

При всіх «дозах пошани і слави» М.К. Садовий, як і Сава Чередниченко, не втратив чутливості, не зачерствів, не перетворився на «курдюк овечий» завдяки тим, багатьох із яких на світі немає. А ще це заслуга вірної подруги життя – дружини, котра не дала «карасеві в байдужість замулитись». А ще, думається, - від батька-матері, від роду оте совісне начало в обох керівниках, котрі гідно несли честь і славу предків, близьких і далеких своїх попередників на цих степових обширах.